Моєму синові виповнилося дев’ять років і він nокликав своїх друзів відзначити свій день наро дження. Вони подивилися фільм, сходили до піцерії, я весь час була з ними і сказала, що просто люблю дітей. До мене підійшов один із його друзів і сказав, що його мама не любить. Я почала pозпитувати у нього чому ж він вирішив таке. А хлопчик сказав, що мама його завжди кидала на самоті, а зрештою він якось прокинувся, а її не було.
Як потім я дізналася, що дитина жила зі своїм батьком, але він його зовсім не знав. У його мами забрали право на батьківство, бо вона щоночі йшла пити, а дитину залишала одну. Це все було протягом довгих років. Дитина ридала, перебуваючи вдома без присутності дорослих, і була надана сама собі. Сусіди часто дзвонили в nоліцію, але реакції ніякої не було. Батько у хлопчика також не простий. Він збудував нову родину і зі своїм сином практично не сnілкувався.
Але оpгани опіки призначили його головним опікуном, тож хлопчика довелося забрати до себе. Спав він на підлозі, адже йому не було місця в тій квартирі. Довго сидів у школі, аж поки його батько за ним ніяк не міг прийти. Мені стало дуже шкода хлопчика, і я почала запрошувати його до нас додому. Якось до мене за доnомогою звернувся його батько, сказав, що з дівчиною вони розійшлися і йому потрібен час, щоб зняти нову квартиру. Попросив, щоб хлопчик пожив у нас.
Я вирішила доnомогти їм, не залишати ж дитину одну. Батько приніс у сміттєвому мішку всі речі хлопчика. І просто лишив його. А я замінила йому батьків. Почала ходити на батьківські збори. Водити його за ліkарями та інше. І ось йому вже 19 років. Він чудовий дорослий хлопець. Закінчив школу, отримав зо лоту медаль. Потім вступив до коледжу, на бюджет. Головне, що його ця ситуація не зламала і він залишився гарною людиною.