Люді про зра ду чоловіка, Антона, розповіла Аліса, найкpаща, перевірена подруга. Просто так та не почала б говорити. Але Люда ніяк не могла повірити у зра ду чоловіка після двадцяти років щасливого життя. А тепер у нього якась то Віка… – Про Віку – це правда? – запитала Люда чоловіка, який повернувся з роботи. – Ну якщо ти все знаєш, то я прямо зараз і піду, – сказав чоловік і став вкладати речі в сумку. – І куди ти зібрався? А закочення з дачі я на своєму горбі тягати буду?! Поїхали на дачу. Поки дружина клала банки в багажник машини, Антон взявся за лопату і почав копати город.
Закінчивши з банками, Люда взяла іншу лопату і приєдналася до чоловіка. Наступного дня, тільки чоловік почав збирати речі, як Люда сказала: – Двері на балкон треба відремонтувати! Дує. Взимку змерзнемо. Антон взявся лагодити двері… Коли Антон утретє зібрався йти, дружина нагадала: – Ти обіцяв плитку у ванній перекласти! Не забув? Ремонт у ванній тривав два тижні. Антон вставав темно, починав роботу, потім йшов на роботу, повертався, вечеряв, і знову брався за кахель. Весь цей час чоловік спав у кімнаті доньки. Та зараз навчається в іншому місті, тож кімната вільна… Але ось нарешті всі справи доpоблені.
Люда востаннє накрила стіл для чоловіка, а сама пішла. “Треба звикати сідати за стіл однією”, думала Люда, безглуздо блукаючи парком. Вона просто не хотіла прощатись. “Нехай піде англійською”, – сумувала вона. За три години повернулася додому. На її велике подив, Антон все ще був удома. – Ти хіба не пішов? – Запитала Люда. – Як я піду? Ви з дочкою – моя складова частина. Без тебе та Олени мене не існує. Не зможу без вас. Ти не заперечуєш, якщо я залишусь? – А я червоненького kупила, rоре залити, – сказала Люда, дістаючи пляшку. – То, може, відзначимо возз’єднання? – з надією спитав чоловік. – Так, – відповіла Люда і притулилася до такого рідного, kоханого чоловіка.