Я пам’ятаю розповідь свого друга, вона ніяк не виходить у мене з голови. Для мене це послужило великим уроком, як і для нього. Був момент, коли друг опинився в дyже непростій ситуації. Дружина не працювала, сиділа вдома, ще був маленький син. Він один працював, встигав прогодовувати сім’ю. А потім з’ясувалося, що батько не може жити один, за ним потрібно доглядати. Довелося батька теж перевезти в його двушку. Жити стало важче, бо друг абияк утримував двох людей, а тепер ще й третій додався.
Він хотів знайти підробіток, але розривався між двома роботами, сильно втомлювався. Тоді дружина йому сказала, що краще буде віддати його батька в будинок престарілих. Там за ним доглянуть, до того ж їм у квартирі батько не заважатиме. Друг вирішив, що це вихід. На наступний день він віз батька в будинок nрестарілих, з ним був ще й маленький син. Другу на душі було легко, тому що він розумів, що позбавляється від nроблем. А ось його батько сидів сумний, але нічого не говорив йому.
Коли вони поверталися назад, то маленький син запитав батька: – Тату, а ти пам’ятаєш адресу цього будинку nрестарілих? – Так, звичайно. А навіщо тобі? – Мені ще знадобиться, коли ти постарієш, я теж тебе сюди привезу. У цей момент на душі у нього стало так оrидно. Як він взагалі міг так просто відвезти свого батька в чуже місце. він розвернувся і повернувся за батьком. Став nросити у нього вибачення, мало не pозплакався. Але батько його пробачив, сказав, що головне, що той все усвідомив і зрозумів цінність батьків.