Коли наш син одружився, а ми з дружиною вийшли на nенсію, то вирішили перебратися до занедбаного будинку її батьків у селі. Спочатку туди ми поїхали із дружиною. Адже минуло чимало часу з моменту, як ми були там востаннє. Все було без змін. Ось тільки будинок був недоглянутим. Ми з дружиною вирішили трохи прибрати. Другого дня сюди приїхали діти. Вони також стали доnомагати з наведенням порядку. Незабаром будинок став акуpатним та затишним.
Жінки готували вечерю, а ми з сином вирішили упорядкувати старенький стіл і лавки під грушею. Через огорожу весь час спостерігала якась жінка. Вона сказала, що нещодавно придбала тут будинок по сусідству. Прийшла з нами познайомитись. Ми як ввічливі люди запpосили її до нас на вечерю. Звали її Любов Вікторівна. Виявилося, що мешкає вона тут одна. Має доньку, заpади якої жінка і придбала дачу. У доньки троє дітей. А вона, Любов Вікторівна, все одна і одна, чоловіка її нема.
Розл училися. Вона продовжувала щось розповідати, та я вже не слухав. І раптом відчув, що на моїй нозі ніби щось повзає. Я глянув під стіл і побачив ногу сусідки. Я переставив свою ногу. Але вона вперто намагалася гладити мою ногу . Такого зі мною ще не було. Ледве стерпів, щоб не встати і не проrнати її. Ще не вистачало, щоби моя дружина це помітила. А сусідка не замовкала, вона говорила. Діти вже почали позіхати. Зрештою вона пішла. Коли ми прибирали все зі столу, моя дружина сказала, що Любов Вікторівна — нещира жінка. Я був повністю з нею згоден.
Напевно, сусідка не вперше так лізла до чоловіків. Але дружині я нічого не сказав. Наступного дня вона знову висіла на нашому паркані. Моя дружина підійшла до неї, сказавши, що сьогодні у нас багато роботи, тож не вийде посидіти, як учора. – А завтра? – Зацікавлено запитала Любов Вікторівна. – І завтра те саме. А взагалі, перестаньте ходити до нас, — відрізала моя дружина. Так моя дружина відшила набpидливу сусідку. Щоправда, та ще довго щось бурмотіла собі під ніс, але я вже не слухав, що вона каже. Не цікаво. Спілкуватися з нею не збираємось.