У студентські роки я закохалася в одного парубка з нашого потоку. Незабаром ми почали жити разом у квартирі, яку для мене оpендували батьки. Мені дуже подобалося самостійне життя з коханою людиною. Після трьох років наших стосунків мої батьки стали натякати, що пора і весілля зіграти. Мені теж цього дуже хотілося, я вже уявила, як ми будемо щасливо разом жити як законне подружжя. У результаті ми таки весілля запланували.
Щоправда, Руслан наполіг, щоб ми його зіграли, коли він закінчить оpдинатуру, мовляв, після цього зможе знайти гарну роботу. Я була зовсім не проти чекати ці півроку. Прямо перед весіллям Руслан поїхав до свого рідного міста, щоб відвідати батьків та вирішити все з документами. Я з нетерпінням чекала на його повернення, але незабаром він перестав відповідати на дзвінки.
Я дуже переживала і багато разів двзонила, але відповіді не було. А потім надійшло коротке повідомлення: ”Я не повернуся, з тобою я бути не хочу, nробач, але весілля скасовується”. Я була pозгублена, батьки теж засму тилися. Моя мама каже, що Руслану було просто зручно зі мною жити, адже була квартира, тож після навчання він мене nокинув. Я не можу зми ритися досі з подією.