Мого чоловіка не ст ало 8 років тому. Це був найважчий період у моєму житті, я не знала, як далі впоратися без нього. Нашій дочці на той момент було два роки, я з дитиною залишилася сама, без годувальника та підтримки. Тільки заради доньки я вирішила, що візьму себе до рук. Відносини зі свекрухою тоді були ніякими. Ми особливо не спілкувалися, а після nохорону вона деякий час чомусь звинувачувала мене. Мовляв, її син останні роки життя згубив зі мною. Однак свекруха всі ці 8 років відправляла на ім’я онуки трохи rрошей на свята. Су ми були невеликі, я дякувала, на цьому наше спілкування закінчувалося.
Нині дочці 10 років і тут свекруха про неї згадала. Захотіла разом із онукою вирушити на відпочинок до моря. Я хвилювалася, тому що для дитини свекруха зовсім чужа людина, вони не спілкувалися. Але свекруха переконала, що все буде гаразд, мені довелося їх відпустити. Коли донька повернулася за тиждень, то сказала, що більше ніколи не поїде нікуди з бабусею .Свекруха відпочивала з більшою мірою зі своїми подругами, вони могли закритися в номері та дивитися телевізор, щось розпивати. А мою доньку вони виставляли з номера і зачиняли в іншій кімнаті, щоби не заважала.
А ще свекруха неодноразово говорила дитині, щоб та менше налягала на солодке: -А то до 15 років тебе також рознесе, як твою матір, – аpгументувала свекруха. Моїй доньці було прикро до с ліз. Дитина вважала годинни до того, щоб швидше повернутися додому. У такій обстановці ніяке море вже не рятувало. Я не розумію, навіщо свекруха взагалі брала з собою онучку, якщо до неї було нуль уваги і вона заважала її повноцінному відпочинку. Але тепер я достеменно знаю, що більше нікуди доньку без моєї присутності не відпущуa