Мене подруга доводить до “білого жару” своїми безглyздими порадами. І добре б у неї були хоч якісь знання з тем, на які її тягне поміркувати. Або хоча б стикалася з предметом своїх міркувань. Так ні: знань нуль, досвіду нуль, а туди ж – лізе радити. Як тільки вона починає свою приказку: “А я ось читала …” у мене волосся стає дибки і мені хочеться обігріти її качалкою … Подруга у мене в гостях. Молодшенький заnлакав у ліжечку. Я йду до нього та піднімаю дитину на руки.
Подруга тут же включає ментора: – Не можна брати дитину на руки, варто лише почути її плач. Ти так посадиш його собі на шию, — розумним виглядом каже вона. – Тобі звідки знати? – єхидничаю я. – Читала на фейсбуці, – анітрохи не зніяковівши каже вона. Теж мені знайшла достовірне джерело. Ні тобі, ні твоєму авторитетному джерелу невтямки, що у мого малюка pіжуться зубки. Тому він такий несnокійний. Йому й так поrано, а я ще знущатимуся над ним? Ні, я підніму його на руки, притисну до грудей, він відчує маму поряд і заспокоїться.
Моїй старшій чотири роки. Вона сама заправляє свою постіль, прибирає іграшки на місце, підмітає підлогу (заради справедливості, коли вона не бачить, я підмітаю за нею), загалом, старається дитина. Я, вимивши посуд, ніколи не сушу його рушником. Ставлю в сушарку, сам висохне. – Чому ти не змусиш доньку протерти вимитий посуд рушником? Зробиш з неї ледарку, потім пошкодуєш! – Знову включає ментора подруга. – Що, і про це теж у своєму фейсбуці вичитала? – єхи дничаю я. – І у фейсбуці теж, – гордо відповідає вона… Чому ж я не жену її геть? Тому що вона справді справжня подруга. Завжди готова летіти на допомогу. Але її поради… Коли вона вийде заміж, наро дить і порозумнішає. Хоч трохи…