Якось я повернувся додому і застав доньку за дуже цікавим заняттям – вона збирала свої речі. Я не одразу зрозумів, що відбувається. Дружина дивилася на те, що відбувалося дуже промовисто, на її обличчі ясно відбивалося невдоволення. -Куди це ми збираємося? -Тату, я йду жити до Гната. -Чого? Який ще Гнат? Я запитливо глянув на дружину, вона руками розвела. -Це мій хлопець, і у нас кохання серйозне! Мені вже є вісімнадцять, можу робити все, що захочу! Від таких заяв я здивовано сів.
Подальшому процесу збирання речей не перешкоджав. Справді, вона повнолітня, з юридичної точки зору, може робити все, що зама неться. Збентежило тільки, що ми вищезгаданого Гната зовсім не знаємо. Зрештою, можна було б познайомити. Коротше кажучи, Ленка зібралася і поїхала до любові всього свого життя. А через тиждень з’ясувалося, що знайомитися з Гнатом сенсу і не мало, спільне життя призвело до швидкоплинного pозриву. Якось неромантично вийшло, зате повчально. Сподіваюся, що тепер дочка думатиме трохи більше і суть глибше. Поrаний досвід теж повинен мати місце у житті.