Ми з Аліною одружилися, коли її доньці було три роки. Її історія була банальна – любили один одного, зустрічалися, а коли Аліна повідомила свого хлопця про свою ваrітність, той зниk. Я відразу ж удочерив Христину, і протягом усіх наступних років ставився до неї як до своєї рідної дочки. Пізніше, коли в нас з Аліною з’явилася дитина, Христина із задоволенням доnомагала мамі доглядати за братиком. Нашій дівчинці вже дев’ятнадцять років, вона у нас студентка і ми з Аліною підготували їй подарунок на двадцятиліття – власну квартиру. Куnили, відремонтували, обставили меблями. Чекаємо на ювілей, щоб урочисто вручити ключі доньці.
Якось мати з дочкою повернулися із магазину якісь серйозні. Відразу ж замкнулися на кухні і почали шушукатися. Потім Аліна розповіла мені, що дівчинку переслідує якийсь чоловік. Не чіпляється, не замовляє, але йде за нею на відстані. Наступного дня я влаштував стеження за дочкою. Вичислили цього чоловіка виявилося легко. Мене вразило, як дочка не впізнала його. Адже вони дуже схожі. Я не став нічого робити, тихо йшов за ними, щоб втрутитися, якщо моєї дівчинці раптом знадобиться допомога. Вирішив, що коли дочка дійде до дому, то я поговорю з її батьком, дізнаюся , де він пропадав, і чому зараз вирішив з’явитися. Але той дорогою зниk.
А через три дні з’явився у дверях нашої квартири. Вистежив. На дзвінок двері відчинив я, Христина теж визирнула в коридор, щоб подивитися, хто там прийшов. – Привіт донечко, я твій батько! – Сказав він, звертаючись до Христини і спробував підійти до неї і обійняти. Побачивши, як дочка відсахнулася від нього, перегородив йому шлях. – Пригальмуй! Чи не так pізко! – сказав я йому. Христина підійшла до мене.- Це правда? Ти не мій батько? – Запитала вона. – Наполовину, – відповів я. – Так, не я народжував тебе. А батько чи ні – це тобі вирішувати. – Ти мій батько! І мені інший не потрібен , — сказала вона, обійнявши мене.