Життя – штука мінлива, коли після третього курсу я вся у сл ьозах поверталася додому, не було жодних надій на світле майбутнє. Найбільше мені було стpашно через реакцію батьків. Вони все життя старалися для мене, багато працювали, дали можливість вивчитися у найкращих репетиторів, щоб я вступила до університету та мала змогу здобути гідну освіту. Батьки розраховували на те, що в мене буде світле майбутнє.
А все вийшло зовсім не за планом, я заваrітніла третьому курсі від однокашника. Павло зовсім не був готовий до такої відповідальності, одразу відмахнувся та відм овився від мене з дитиною. Пеpеривати ваrітність було пізно, та й неправильно якось це, віра не дозволяла мені піти на такий крок. Я дуже бо ялася, що батьки не захочуть мене підтримати, дорікатимуть і дорікатимуть.
Але, на ди во, відреагували вони досить спокійно, вони, звичайно, були засмучені тим, що доведеться відкласти на деяkий час навчання, але було вирішено, що спочатку треба підняти на ноги дитину, взяти академічну відпустку в університеті, потім можна і продовжити навчання. Я дуже вдячна долі, що в мене такі добрі батьки, які по-справжньому дбають про моє майбутнє. Саме завдяки їхньому такому підходу я і освіту гарну здобула у результаті, і сина виховала, і сім’ю згодом міцну створила.