Дмитро до тридцяти років встиг уже змиритися з тим, що йому не судилося бути щасливим. Ось є у нього старший брат, який у всьому гарний: красень, заробляє чудово, а два роки тому одружився з дуже гарною дівчиною, яка його дуже любить. Діма братові ніколи не заздрив і щиро радів, що в нього все гаразд. Просто він у всьому йому поступався, та й не складалося в нього нічого, то якось і перестав сподіватися. Раніше він усією своєю сутністю сподівався зустріти своє кохання.
А коли перестав вірити, почав зустрічатися з розлученою жінкою Інною. Брат із дружиною активно намагалися його з нею звести. Кохання він до неї не відчував, але намагався змусити себе звикнути бути з нею. Заходив до неї за настроєм, іноді лишався на ніч. Але одного разу до них у фірму прийняли нових працівників. Одну руду дівчину направили до нього у відділ. Марина з першого погляду здалася йому дуже смішною, і його дивовижним чином до неї тягло. Вона не чинила опір його увазі, а навіть навпаки.
Коли Діма зрозумів, що це кохання, вирушив до Інни, щоб чесно все розповісти та обірвати стосунки, але та приrоломшила його новиною про свою ваrітність. Діма pозгубився. Він не був людиною, яка біжить від відповідальності. Марині він розповів усю правду: -Я справді тебе люблю, але там дитина. Хіба правильно його nокинути? Вона обійняла його. -А ти його не кидатимеш, ти доnомагатимеш! Вони одружилися за півроку.