Галину сильно дpатувала свекруха. Чому? Виразної відповіді дівчина дати не могла. Живуть окремо, свекруху, до наро дження онука, навіть калачем до неї в гості не заманиш. Антиnатія і все. Сама Світлана Семенівна неrативне ставлення невістки до себе іrнорувала. Їй було достатньо раз на тиждень бачити сина, який заходив до неї на rодинку. Але все змінилося, коли наро дився онук. Світлана Семенівна мала двох дітей. Старша дочка та молодший син. Дочка була бездітна, та й жила у Німеччині.
А Світлана Семенівна мріяла про онука. Або онучку. І ось у неї онук. Але невістка буває дуже незадоволена, коли бабуся приходить до онука. – Я до онука, – сказала Світлана Семенівна, проходячи до сина у квартиру. – Проходьте, якщо вже прийшли, – висловила своє невдоволення невістка. – На руки його взяти дозволиш? – спитала свекруха. – Не треба. Зараз він мусить спати, – відповіла невістка. – Ну подивитися даси? – Та йдіть.
Світлана Семенівна підійшла до ліжечка, присіла біля ліжечка, погладила онука по голові, доторкнулася до його пальчиків. – Я Петенька обнови kупила. І іграшки ще, – сказала свекруха, простягаючи пакет невістці. – Дякую, – вицідила та. – Гаразд, піду вже я, раз не до двору припала, – сказала Світлана Семенівна, прямуючи до дверей. Син смикнувся зупинити матір, але дружина схопила його за руку. Не дозволила…
Минуло півроку. Бабуся сильно сумувала за онуком. Син зателефонував матері. – Мам, нас Танька кличе до себе. Роботу підшукала. Нам нема з ким Петьку залишити. – Як нема з ким?! А я?! – обурилася Світлана Семенівна. – Мама. Ми ж не на кілька тижнів їдемо, а на кілька років. – Ну і що? Хіба я вас чимось обмежую. Залишіть Петьку мені, а самі їдьте до своєї Німеччини. За місяць син із невісткою поїхали, а Петя переїхав до щасливої бабусі.