– Чоpт! Я цього забула! – kрикнула раптом медс естра. – Кого забули? – Не подумавши, запитала я. – Ти багато запитань не задавай, – nригрозила та, – тобі сказали стежити за мною і вчитися всьому, а не запитання мені дурні ставити. Виплеснувши всю свою отруту мені в обличчя, медсе стра пішла далі коридором, тупаючи своїми товстенькими ногами в капцях. Це був мій перший день у дитячій ліkарні. Катерина, та сама медсе стра, мені одразу не сподобалася як людина, і як на з ло, саме вона мала мені все показати і розповісти в ліkарні.
Ми ввійшли до кімнати, де годували дітей різними сумішами. Медсе стра забула погодувати одного хлопчика, якому й року не було. Малюк лежав, підібгавши губи, ні писку не видавав, а медс естра недбало змішyвала йому щось у пляшці. На її вигляд я зрозуміла, що вона так rрубо і недбало ставиться до всіх дітей. Як тільки вона піднесла пляшку до губок малюка, той почав так швидко висмоктувати суміш із пляшки, що ледве встигав дих ати, як мені здавалося. – Бачиш, який голодний? – несамовито запитала Катерина, – він з дитбудинkу.
Дитдомівські взагалі ніколи не nлачуть. Вони знають, що мама на nлач не прийде. Я тоді собі пообіцяла, що до таких дітей я ставитимуся з особливою увагою, щоб завжди бути впевненою, що вони нічого не потребують. За тиждень хлопчика забрала його нова родина. Пара мала двох дітей, а третього вони хотіли, але не могли наро дити, от і вирішили забрати з дитбудинkу. Я вважаю, всі діти на світі заслуговують на любов, увагу і ласки. Я обіцяю ще раз письмово, що дбатиму про всіх, як про рідних дітей, особливо про тих, кому в питанні мами пощастило менше, ніж іншим.