Моя свекруха – найнах абніша жінка з усіх, кого я знаю. Вона ні в яку не погоджується посидіти з онуком, моїм сином, як би я її не nросила, навіть на годинку чи менше. Свекруха живе поряд, за 5 хвилин від нас. Живе вона одна, справ у неї по дому не так багато, як могло здатися, раз вона відмовляється понянчитися з онуком. Крім сина, мого чоловіка, у свекрухи є і дочка, якій уже 34, а вона заміж ніяк не вийде. Ну, знаєте, з її характером її і не звуть особливо заміж. Загалом, мій син – єдиний онук свекрухи. Але вона постійно відмовляється від моїх прохань доnомогти мені з дитиною, поки я займатимусь якоюсь невідкладною справою, наприклад.
Просто мій чоловік працює, мені серйозно ні з ким буває дитину залишати. Ось моя мама душі не чає в нас. Вона з радістю погоджується посидіти з онуком. Просто вона живе далеко, і дорога займає і в нас, і в неї чимало часу. До речі, я тут помітила дещо… Коли ми нещодавно гуляли з дівчатами з нашого будинку з дітьми, відкрилася тема свекрух, і ми помітили, що чомусь бабусі з маминого боку завжди більш прив’язані до онуків, ніж з татом. Ось із дітьми доньок усі няньчаться без запитань, а діти синів у цьому плані сильно обділені увагою бабусь.