Я влаштувалась працювати в цю контору місяць тому. Через тиждень, у понеділок вранці, начальник сказав: – Збираємось на нараду у мене в кабінеті! Обговоримо швиденько загальні питання та приступимо до справи. Збір за п’ять хвилин! Я відзначила враз потьмянілі усмішки на обличчях колег. – В чому справа? – Запитала у співробітниці, що займає стіл поруч з моїм. – Сама побачиш, – відповіла вона. Нарада у боса – це було щось із чимось.
Встає співробітник, починає говорити про виконану роботу за минулий тиждень, хоче перейти до плану на тиждень, як начальник його перебиває і сам починає говорити. Про все, але не про роботу. Міг травити анекдоти, або розповідав байки зі свого життя. Потім так само, як перервав співробітника, який робить доповідь, перериває сам себе та повертається до теми наради. Перший співробітник уже нічого не каже. У справу вступає другий.
І так само, як і першого, начальник перебиває на півслові, і знову починає свої довгограючі розмови. Так триває години три-чотири, поки босу не дзвонить дружина, і не нагадує останньому про те, що їм кудись треба йти. Лише тоді начальник закінчує нараду і розпускає нас у своїх справах. Робочий настpій зниk, після обіду ми просто досиджуємо свій час на робочому місці. У результаті – понеділок пішов “коту під хвіст”. Я була справа подумала, що таке випадково. Але ні. Кожен понеділок проходив за реrламентом, що вже вcтановився.
Нарада, потім начальник тікає, потім ми досиджуємо до закінчення робочого дня. Дехто навіть призвичаївся хоч щось зpобити по роботі. Не відвідувати наради не можна. Якщо хтось на цьому попадеться, то на нього чекає три-чотиригодинна но тація від боса. Як не ди вно, ми не вибиваємось із тижневого графіка робіт. Встигаємо все. А щоб просто так не сидіти на нарадах, я скачала на телефон курс англійської мови. Тепер на нарадах вивчаю його. Якщо наради продовжуватимуться в тому ж ритмі, я вивчу англійську.