Є особлива каста людей, які вважають, що всі довкола їм зобов’язані. Наприклад, відірвалася ут пакета ручка і розсипався горох сходовим майданчиком. Пакет додому занесуть, а прибрати за собою ні за що. Для цього прибиральниця є. А те, що хтось на цьому гороху може послизнутися і зламати собі щось, це їх не хвилює. Або автомобіль припаркує так, що іншим не пройти не проїхати. Наплювавши на всіх. Або дитя таких зарозумілих батьків, морозиво впустило — теж нехай прибиральниця прибирає. Її робота. Є сімейка таких індивідуумів і в нашому домі.
Повернулась із нічної зміни. Лігла відпочити. Тільки-но зімкнула очі — дзвінок домофона. Хтось додумався його включити! Традиційно ми його відключаємо, включаємо лише якщо когось чекаємо. По домофону хлопчик просить відчинити двері. Відчиняю. Потім відключаю домофон та йду досипати. І все ж, хто домофон включав? Спати не дають. За п’ятнадцять хвилин знову дзвінок. На цей раз дверний. Плетуся відкривати. Стоїть жінка, молода, із приклеєною усмішкою. Говорить: — У вас домофон вимкнено. Син не додзвонився. Я змушена була сама спуститися і відчинити двері. Ніяких «добре», ніякого «вибачте».
Отак одразу в лоб. Я млява від сну, відповідаю: — Так я ж упустила хлопчика. — Це вперше. А коли він пішов у булочну – назад не зміг зайти. — А чому він мені дзвонить, а не вам? – Не ставили ми. – відповіла вона, а потім звинувачуючим тоном заявила. – Вам важко відкрити? — Так, важко. Поставте собі домофон або придбайте ключі для своєї дитини, — пішла в атаку я. Нічого не відповівши, вона побігла вниз, насамкінець прошипівши: «Та пішла ти»… Увечері з’ясувалося таке: ця сусідка приходила до нас. Відчинили доньки. — Домофон увімкнено? — Ні. Ми з ключами ходимо. — А якщо терміново треба увійти? Ви за це відповідатимете? Увімкніть негайно. Дівчатка і послухалися цієї хамки…