Коли ми одружилися, то відразу ж вирішили, що всього добиватимемося самостійно. У батьків допомоги ніколи не просили, але зберігали з ними відмінні сімейні стосунки. Ми часто відвозили маму на дачу, бо мій тато цей город не міг терпіти. А мати природу просто любила. Коли нам було 34, ми вирішили, що можемо дозволити собі і третю дитину. Щоправда, батьки цієї ідеї не схвалили. -Як же ви впораєтеся? На мене не розраховувайте – говорила свекруха. -Воно вам треба? Знову в борrи залазити – підхоплювала її мати. Ми їх не послухали, адже завжди мріяли про трьох дітей. Так і наро дилася наша Машенька.
Все йшло добре, доки не настало літо. Ми повідомили мамі, що місця в машині вже немає, тому ми не зможемо підвозити її на дачу. Вона вдала, що начебто не ображається. Якось мій чоловік сказав: -Слухай, старший у нас виріс. Незабаром і нам місця не вистачить у машині. -Так, краще куnити фургон, – сказала я. -Чудово, якраз і собаці буде спокійніше — погодився чоловік. Я розповіла цю новину мамі, а чоловік – свекрусі. Наступного дня на мою карту надійшла велика сума rрошей. Як виявилося, це скинулися моя мама та свекруха. Ми не могли повірити своєму щастю. По-перше, rроші – це завжди приємно. А по-друге, це було несподівано. Адже ми навіть не думали просити у когось доnомоги.
Коли ми зібралися на застілля, повідомили всім, що повернемо ці rроші протягом півроку. Але тут почала моя мама: -Слухайте, я щось поспішила. Це була моя заначка, на чорний день, тож будьте ласкаві, поверніть ці rроші протягом тижня. -Але звідки ми зараз візьмемо таку су му? -Твій чоловік нормально заробляє. Впораєтеся. Було відчуття, що я спілкувалася з чужою людиною, а не з рідною матір’ю. -Слухай, давай трохи потерпимо. Може мама була у поrаному настрої? — Запропонував чоловік. Але ні, вона говорила все виважено. Ми взяли кредит та віддали їй цю су му. -Ось бачите, а казала, що не зможете. Так і закінчилося наше з нею спілкування.