Сашко та Олена зіткнулися у Парижі. Вони були однокласниками. Вони зустрічалися раніше, але вони склалося, і по закінченні школи вони більше зустрічалися. — Олено, це ти чи що? — Сашко? Несподівано. Сашко запропонував піти у кафе. Олена погодилася. — Тільки маю трохи часу, — попередила вона. — У мене теж. Вони сіли у кафе поблизу. Замовили каву. Сашко почав: — А ти тут мешкаєш? — Та вже п’ять років як тут. — Круто! Бачу, вийшла заміж, — сказав Сашко, помітивши обручку. — Так, — усміхнувшись відповіла Олена, — він у мене місцевий винороб. У нього замок недалеко. Жаль часу, а то б показала, познайомила.
— Ну ти взагалі молодець, Олено! А чим займаєшся? — Та просто вийшла на шопінг, у мене просто манікюр за півгодини. – Зрозуміло. — А ти як сам? Чи не одружений ще? — Ні, у мене на це часу немає, розумієш? Постійна робота. Але зустрічаюся з однією акторкою. Просто вона зараз виїхала до Італії зніматися у фільмі. — Дааа вже! А чим займаєшся? — Так просто й не розкажеш. У сфері ай-ті. — Вау, а ти молодець. — Так, у мене великий бізнес, ось зараз у Париж прилетів у угоді з новим партнером. — Круто, але мені вже треба бігти, слухай у мене готівки немає, заnлатиш за каву?
— Так звичайно. І Олена швидкими кроками пішла убік магазину. Насправді, у Олени закінчилася перерва: вона працювала продавщицею в магазині. Її чоловік був менеджером. Але вона не збрехала. Магазин був вин ним. Сашко був водієм автобуса, його kлієнт був великим бізнесменом у сфері ай-ті. Він приїхав сюди, щоб зустрітися з однією дівчиною, з якою він познайомився через інтернет. Він не збрехав, вона була акторкою, але її нікуди не запрошували. Та й не сподобалася вона йому. Розnлатившись за каву, він пішов на роботу.