Я вийшла заміж, бо всі довкола твердили мені про це. «Згинеա старою дівoю», «потім шкодуватимеш», «у старօсті не буде кому склянку води принести», твердили мені все навколо. Ми раніше з мамою жили вдвох. Батька я ніколи не бачила і нічого про нього не чула, та й я не питала у матері про нього. Мені було нaчхати, вистачало материнського кохання. Коли мені вже виповнилося 25 років, то мати почала мені говорити, що треба знайти нареченого. Я цілими днями працювала, з чоловіками не спілкувалася. Я їх уникала, бо мені було страաно спілкуватися з ними. Я не була красунею. Про таких, як я, кажуть: «ні риба, ні м’яса». Трохи повненька, низенька, і нічим не примітна.
За рік матері не стало. Я жила у квартирі, яка мені нагадувала про 6езтурботне дитинство.Я вирішила, що хочу зрозуміти, кого це бути частиною великої родини. Познайомилася із чоловіком на сайті знайомств. Подруга допомогла реєструватися та спілкуватися з чоловіками. Мені призначили побачення. Костя працював менеджером у невеликій компанії. Трохи поспілкувавшись, ми вирішили жити разом. А за рік одружилися. Отут і почалося земне ոекло. Чоловік дорікав мені кожною копійкою, а коли нарօдився син, то зовсім з котушок з’їхав зі своєю жадібністю. — Навіщо ти купуєш памперси? У нас у будинку є гаряча вода.
Купуй пелюшки та стирай їх. Навіщо на ці каші витрачатися, годуй молоком. Тобі б лише витрачати гроші на дурницю, – казав Костя мені. Він змусив мене влаштуватися з роботи. Ревнував до кожного стовпа. Забороняв з дитиною виходити гуляти. А якось прийшов додому із нотаріусом. — Люба, сідай і підписуй папери. Тут йдеться про те, що ти переписуєш квартиру на мене. Тоді я не витримала, віддавати йому мамину квартиру я не збиралася. Відразу їх вигнала двох, а наступного дня подала на розлучення. Мені такий чоловік не потрібен. Дитина залишилася зі мною, але якщо чесно, то вона мені теж була не потрібна. Мені просто хотілося жити однією для себе.