Я багато чого пережила у своєму житті і часто просто мирилася з труднощами. Я була наївною, заплющувала очі на чужі помилки, прощала все і готова була заради інших дістати зірки з неба. Але пробачити вчинок чоловіка так і не змогла. Думаю, ви б на моєму місці вчинили так само. Можливо моя історія стане для когось корисним уроком. Після школи я вступила до університету. Там я почала зустрічатися з хлопцем — він був дбайливим, але кохання до нього я не відчувала. Просто проводила час. На третьому курсі до нашої групи перевели красені з іншого факультету. Високий, загорілий, спортивний, з широкими плечима – він миттєво привернув увагу всіх дівчат. На той момент я вже рік була у стосунках, тому з цим красенем ми просто спілкувалися.
Пізніше він почав запрошувати мене на прогулянки, ми ходили у кіно. Я була зачарована часом, який проводила з ним. У якийсь момент він зізнався, що хоче зустрічатися зі мною. Я довго сумнівалася, не була впевнена, що справді йому потрібна. Але, в результаті, розірвала колишні стосунки і опинилася у його обіймах. Незабаром я зрозуміла, що він не обмежується однією мною. Він частенько заглядався інших дівчат, і, що найнеприємніше, легко отримував взаємність. Замість того, щоб піти, я почала боротися за його серце. Я робила все, щоб утримати його поряд: писала йому диплом, готувала їжу, прала речі. Ми жили разом у гуртожитку, але він просто користувався мною. Після того, як диплом був готовий, я стала йому нецікавою. Він почав мене ігнорувати. Я в розпачі збрехала, що чекаю від нього дитину. Це здавалося мені єдиним виходом. Ми одружилися, але зачати дитину так і не змогли. Тоді я сказала йому, що втратила дитину.
Такого щасливого я його ще не бачила, і це мене ображало. Ми переїхали на орендоване житло, обидва працювали. Жили непогано, але назвати його сімейним було складно. Замість тихого вечора вдома він обирав галасливі вечірки з друзями. Якось подруги сказали, що бачили його в кафе з іншою дівчиною. Я жартувала, мовляв, це, напевно, сестра чи колега. Але всередині щось обірвалося. Він був небайдужий до гарних дівчат, і страх втратити його затьмарив розум. Я намагалася стати ідеальною, аби він не пішов. В інтернеті випадково натрапила на сторінку свого першого хлопця. Він був щасливий: вродлива дружина, донька. Я заздрила його дружині, якій він дарував те кохання, що колись призначалося мені. Тоді я думала, що повинна бути на її місці.
Минулими вихідними я поїхала до сестри. За чашкою чаю вона раптово заявила, що мій чоловік мені зраджує. Я звично перевела все в жарт, але всередині була образа. Вирішивши не залишатися у сестри, я повернулася додому. Відчинивши двері, я почула жіночі стогони. У спальні я застала чоловіка з незнайомкою. – Вийди звідси! Чи не бачиш, ми зайняті? Ти ж у сестри мала ночувати! Попереджати потрібно про зміну планів. Не дивись так, вона соромиться, — сказав він. Цей вчинок став для мене ударом. Того дня я втекла з дому. Довго не могла наважитися повернутись. Ночувала в дешевому хостелі, все обмірковуючи. Вранці зрозуміла, що все ще кохаю його. Вибачити не можу, але, можливо, зможу змиритися. Я повернулася, попросила вибачення і запропонувала вдавати, ніби нічого не сталося. Як ви вважаєте, чи правильно вона вчинила? Що їй слід було зробити?