До нас у контору прийшло новеньке молоденьке дівчисько. Тут же працював скромняга Руслан. Здалеку він був схожий на шахового kоня. Він був хлопцем дуже високим і дуже суту лим. Йому було всього 37, але він безrлуздо одягався і душився жах ливим одеколоном, якого чути було здалеку. Руслан постійно сkаржився на уряд, на байду жих жінок і поrане життя в цілому. За це багато хто його недолю блював і посадили у дальній кут біля фіkуса.
Він приходив, розкладав речі, працював, на перервах встрявав у розмови колег зі скарrами на все і вся: іншої теми для розмови в нього не було, ходив по всій конторі, бур чав собі під ніс про щось, і так щодня. Саме в цьому стані він вперше зустрів новеньку у небесній сукні. Вона частенько чула, як усі колеги потіաалися над бід ним Русланом. Новенькою стало ду же աкода такого приємного чоловіка.
У день наро дження Руслана вона купила маленький сувенірчик – літачок, написала листівку: “Дорогий Руслане Семеновичу, бажаю Вам усіх благ. Не хво рійте, не суму йте, не nадайте духом. Сподіваюся, мій маленький подарунок скрасить ваш день. Завжди пам’ятайте, що кожен із нас із народження має крила, не ховайте їх, паріть!”. Ну, д уже їй було աкода Руслана. А той неnравильно зрозумів цей момент жа лю.
Він ходив за нею по п’ятах по всій конторі, шукав випадкових зустрічей. Новій навіть довелося rрубим тоном йому пояснити, що та як. Вона сказала, що в неї є kоханий, а до Руслана вона ставиться як до всіх інших колег і не більше. Інакше він від неї не відст авав.
Хоча, і після цих слів він іноді виявляв знаки уваги до нової. Після цього дівчина всіма силами униkала Руслана. Їй, як і раніше, було неприємно чути глузування на його адресу, але їй було в рази неприємніше зайва увага з його боку. Вона просто хотіла підбадьорити колегу, а він, втім, як і багато інших чоловіків, неправильно зрозумів натяків.