Я завжди почував себе особливим для батька. З дитинства він був моїм героєм, підтримував мене у всьому – чи то шкільні змагання чи перша робота. Тому, коли він пішов із життя, це був для мене не просто удар, а втрата частини самого себе. Але справжній удар чекав на мене, коли я почув його заповіт… Коли ми всі зібралися в нотаріальній канторі, я сподівався почути, що, як старший син, успадкую більшу частину його майна. Але слова адвоката застали мене зненацька: “Ваш батько заповів більшу частину свого стану вашому братові Олексію та благодійним організаціям.”
“Як це можливо? Батько завжди казав, що я – його права рука,” – обурено промовив я, не вірячи своїм вухам. Олексій, мій молодший брат, сидів поруч і виглядав так само ошелешеним, як і я. “Я не очікував цього, правда,” – сказав він, глянувши на мене з жалем. Після цієї зустрічі я не міг змиритися з думкою про заповіт. “Чому він так вчинив? Я завжди був поруч, завжди допомагав йому,” – розмірковував я вголос, обговорюючи це питання зі своєю дружиною. “Може, він хотів чомусь навчити тебе. Ти ж знаєш, як він любив нестандартні рішення”, – припустила вона.
У ті дні я багато міркував про слова батька, його життєві уроки і про те, що він часто говорив про важливість сім’ї, щедрість і самостійність. Поступово я почав розуміти, що його рішення було не спробою покарати, а способом показати мені, що в житті найважливіше не матеріальні цінності. Це розуміння допомогло мені переосмислити багато чого у своєму житті. Я став уважнішим до близьких, усвідомив важливість допомоги іншим і навчився цінувати те, що маю. Батьківський заповіт виявився останнім уроком, який він мені викладав…