Незважаючи на те, що мені вже за 30 і я не маю своїх дітей, зате у мене є хрещеник Антон, якого я просто обожнюю. Це тямущий і цілеспрямований хлопчик, який незабаром почне вчитися в школі, і я не маю сумніву в його майбутніх успіхах. Для свого віку він напрочуд проникливий, що робить наше спільне проведення часу дуже приємним. Що завжди вражає мене під час візитів до будинку мого хрещеника, то це спокійна атмосфера. У Антона чудові манери за столом, що зовсім не схоже на мою власну поведінку в дитинстві, коли я була вибагливою та вимогливою до їжі.
Пам’ятаю, як я розповідала його батькові про чудові харчові звички Антона. У відповідь він вихваляв свою дружину, згадуючи, як вона викладала Антону цінні уроки вдячності та невибагливості в їжі. Цей урок був наочно продемонстрований мені під час прогулянки з Антоном парком. Насолодившись атракціонами, ми зупинилися біля кіоску. Поки я купувала біляші, Антон спілкувався з бездомним, що стояв неподалік.
Коли той попросив грошей на їжу, Антон запропонував йому поїсти, оголосивши: -Голодні люди не ставлять зайвих питань та їдять те, що дають. На цьому Антонова мудрість не закінчилася. Він поділився своїми біляшами з собакою, яка супроводжувала бездомного. Перехожі були вражені та вирішили, що це мій син. А я відчувала величезне почуття гордості за свого хрещеника, спостерігаючи за його співчуттям та цінностями, які він уже засвоїв.