Нещодавно я відзначив свій сороковий день народження. У нас із моєю тепер уже колишньою дружиною, якій на той момент було 32 роки, двоє дітей. Роком раніше вона вирішила завести третю дитину, щоб розширити нашу сім’ю. Відразу після народження третьої дитини все почало змінюватися. Я був лише швидко знайомий з матір’ю моєї дружини. Коли ми вперше зустрілися, вона святкувала свій 43 день народження, мені було 32. Ми часто відвідували її в селі, допомагали в саду і лагодили різні речі в будинку. Вона була розведена задовго до того, як я з’явився у її дочки.
Під час третьої вагітності моєї дружини я почав частіше відвідувати її матір. У серпні, під час збирання врожаю, я повідомив їй про вагітність дочки, що призвело до тривалого обговорення сімейних питань. Саме тоді я зрозумів, що більше спілкуюся з тещею, ніж із дружиною. Вагітність дружини протікала без ускладнень, і я часто відвозив наших дітей до бабусі у вихідні. Це давало моїй дружині перепочинок, але моїм справжнім мотивом було бажання бути поряд з її матір’ю. Потай ми почали ходити до ресторанів та кафе. Ситуація загострилася того дня, коли ми поїхали до лікарні – зустрічати нашу третю дитину.
Відразу після пологів я сказав дружині, що нам треба розлучитися: я хотів бути з її матір’ю. Незважаючи на її умовляння не йти, адже вона була вже з трьома дітьми, про які треба було дбати, я був налаштований рішуче. Ми розлучилися, і я почав жити з Надією – моєю колишньою тещею. Нині ми з Надею щасливі. Я матеріально забезпечую своїх дітей та підтримую з ними добрі стосунки. Хоча моя колишня дружина висловлюється погано, на нас це не впливає. Дочка вважає за краще не підтримувати стосунки з матір’ю, але нас з Надею це не турбує. Ми живемо без жалю про своє рішення.