Наташа йшла парком, де вона гуляла в різні періоди свого життя: у дитинстві з батьками, потім з друзями, а пізніше з коханим Костею. Парк майже не змінився: тільки дерева стали вищими і з’явилися нові лави. Пригадуючи пам’ятний момент зі свого минулого, Наталка раптом згадала про конверт Кості. Про нього нічого не було відомо вже 12 років, а батьки Наталки померли рік тому. Залишившись без знайомих у місті, Наталя відчувала глибоке відчуття втрати та самотності. Коли вона сиділа на лавці, де вони з Костею обмінювалися обіймами та поцілунками, поряд з нею раптом присів чоловік, обличчя якого було приховано капюшоном.
На її подив, вона відчула дивне відчуття , потім підняла капюшон – і побачила Костянтина. Обидва були вражені несподіваним возз’єднанням. Багато років тому Костя залишився в Німеччині по роботі, помилково вважаючи, що Наталя вийшла заміж. Жінка, вражена, пояснила, що ніколи не виходила заміж. Їй довелося виїхати з міста через підвищення батька, і при цьому вона вважала, що Костя потонув у морі. Принаймні так розповідали багато знайомих. Невдовзі вони зрозуміли, що їхні листи один до одного перехоплювалися кимось. Мати Кості вважала Наташу непридатною для сина через її красу та високе становище її батьків.
Саме вона взяла на себе відповідальність контролювати їхнє спілкування. Возз’єднавшись через 12 років, Наталя та Костя довго ділилися своїми історіями, розгадуючи таємницю втраченого листування. Костя дізнався, що має дочку, а Наталя зрозуміла, що розлука і непорозуміння тепер у минулому. Вони вирішили залишитися разом – а їхня дочка була в захваті від зустрічі з батьком. Згодом Наташа народила ще й сина, і їхня родина збільшилася, через роки поповнившись онуками. Незважаючи на втрачені роки, возз’єднання принесло їм нове почуття радості та повноти.