Антоніна Павлівна, мати двох дорослих синів та бабуся п’ятьох онуків, була жінкою з величезним серцем. Її любов до сім’ї була безмежною, але іноді вона виявлялася у формі зайвої опіки, що не завжди подобалося її синам. Один із яскравих прикладів її гіперопіки стався на сімейному обіді. Антоніна Павлівна хвилювалася, доки її старший син Олексій нарізав хліб. “Олексію, ти тримаєш ніж не правильно. Ти можеш поранитися,” – втрутилася вона, підходячи до нього. Олексій зітхнув, він вже звик до такої уваги.
“Мамо, мені вже 40, я вмію поводитися з ножем,” – відповів він з легкою усмішкою. Але Антоніна Павлівна не заспокоїлася. “Я просто переживаю за тебе,” – сказала вона, намагаючись приховати своє занепокоєння. Її молодший син Ігор також часто стикався з її зайвою турботою. “Мамо, мені не потрібно, щоб ти щотижня приїжджала і прибиралась у моїй квартирі. У мене є власна сім’я,” – сказав він їй під час одного з її візитів. “Я просто хочу допомогти,” – захищалася Антоніна Павлівна, почуваючись непотрібною. Сварки через її гіперопіку стали все частіше, і одного прекрасного дня Олексій та Ігор вирішили поговорити з нею серйозно.
“Мамо, ми тебе дуже любимо, але ти маєш дати нам простір. Ми дорослі люди,” – сказав Олексій, тримаючи матір за руку. Антоніна Павлівна подивилася на них із любов’ю. “Я розумію. Просто важко відпустити вас. Ви завжди будете моїми маленькими хлопчиками,” – зізналася вона з нотками смутку в голосі. З того часу бабуся намагалася стримувати свою опіку, розуміючи, що її сини виросли та мають свої сім’ї. Вона навчилася висловлювати своє кохання менш нав’язливими способами, зберігаючи теплі та гармонійні стосунки з усіма своїми рідними.