Аліна з самого світанку перебувала у глибокій меланхолії. На телефон постійно приходили повідомлення, дзвінки, фотографії, але жодне з них не давало радості. Настало 60-річчя – день, на який вона з нетерпінням чекала. Але якщо раніше вона не мала особливого захоплення від подарунків, торта і свічок, то тепер, у міру того, як свічок з кожним роком ставало все більше, вона відчувала якийсь скорботний сум. Вона провела ранок, розмірковуючи про 60 років свого існування. Їй здавалося, що це значний термін, враховуючи, що вона вже прожила більше, ніж їй залишалося на цьому світі. Але в той же час вона почувала себе неповноцінною, враховуючи відмову вважати себе старою. День народження пройшов у меланхолійному ключі.
Її донька, Оленка, зателефонувала їй з Німеччини по скайпу, висловлюючи своє кохання. Протягом дня Аліна вирішила змінити свій настрій. Вона вийшла з квартири, потішила себе флаконом улюблених парфумів і трохи посиділа в кафе. Якраз під час її неспішної прогулянки алеєю, чоловік зі знайомим голосом гукнув її на ім’я. Повернувшись, вона здивовано скрикнула. Перед нею стояв високий, злегка сутулий чоловік, обличчя якого було зморшкуватим, волосся біле, а ніс злегка гачкуватим – це був Микола, її перший чоловік. На неї наринули спогади. Микола та Аліна одружилися у 19 років, але розійшлися, коли їхній дочці Олені не виповнилося й року.
Тепер, через десятиліття, вони гуляли разом, згадували минуле, дочку, онуків та спільних знайомих. Повернувшись у квартиру Аліни, вони почали ностальгічні розмови. Вони ділилися своїми життєвими шляхами, невдалими подальшими стосунками та самотністю, яка переслідувала їх довгі роки. Коли Миколай вирішив поїхати, Аліна набралася сміливості і попросила його залишитися. Розчулений її щирістю, Микола погодився і зізнався, що теж жадав її суспільства. Вони знайшли втіху один в одному, зізналися один одному в коханні, жалю і подяці за це несподіване возз’єднання.