Вже довгий час Костянтина щось гнітило. Начебто все є в нього: кохана дружина, син, своя фірма, квартири, машини, заміський будинок… Але все-таки чогось не вистачає. А от чого чоловік ніяк зрозуміти не може. Ось і сьогодні, прокинувся, сидить, п’є каву. На вулиці чудовий весняний день. А в нього на душі тяжко. Від чого? Чому? Не зрозуміло. І тут він згадав про свій сон. Старий, що сидить на лавці, каже йому: “Час повертати борги, Костянтине. Повернеш – відразу легше стане у тебе на душі”. “Про які борги говорив старий? Наче таких у мене немає”, думав чоловік. Приїхавши до офісу, він насамперед викликав бухгалтера, уточнив. – Немає у нас жодних боргів, Костянтине Миколайовичу, ми завжди працюємо з передоплатою, – доповів бухгалтер. “Немає боргів.
Щось старий наплутав”, – подумав Костянтин, і раптом почав згадувати людей. Колишню бухгалтерку, Ольгу Захарівну. Як вона терпляче навчала його вести бізнес… Павло Григорович, виконроб на будівництві. Скільки нововведень ввів чоловік у технологію будівництва. Іван Вікторович, архітектор. Його ідеї дуже допомогли розвитку бізнесу Костянтина. Вони давно на пенсії. Чим живуть? Де? “Про них говорив старий!”, здогадався чоловік і викликавши до себе заступника по кадрах, дав завдання уточнити адреси всіх трьох… – Костянтине Миколайовичу?! Згадав стареньку! Сідай, зараз чаєм тебе напою! – радісно зустріла його Ольга Захарівна. – Я вас ніколи не забував. А ось прийти, відвідати, додумався тільки зараз.
Ми тут порахували, скільки ви для фірми зробили та виписали вам премію, — з цими словами Костянтин виклав на стіл пачку банкнот. – Втішив, так втішив, Костю! Спасибі тобі. І за те, що відвідав, і за премію… Від Ольги Захарівни чоловік виходив із щасливою усмішкою на обличчі. Те саме повторилося у Павла Григоровича… А ось Іван Вікторович сам його теж порадував. Виявилося, що архітектор розробив на дозвіллі проект будинків економ-класу. Показав Костянтину проект. Відразу ж удвох, на радість архітектора пенсіонера, вирішили, що почнуть будівництво дешевих будинків для не дуже багатих клієнтів. Радісним повернувся Костянтин до офісу. Він зрозумів одне, щоб бути щасливим, треба робити щасливими інших – тоді чужа радість повернеться до тебе в кратному розмірі.