Амалія була міс курсу. Осина талія. Густе, кучеряве, темне волосся. Великі, зелені очі. Вії та брови, що не потребують макіяжу. Стас приїхав у місто із села. Вступив до коледжу. Міцна постать і нічим не примітна зовнішність. Хлопець боявся від краси Амалії. Якщо в цьому була потреба, він кидався на її захист. Але ось доглядати за коханою дівчиною не наважувався. Лише перед самим захистом диплома наважився, і зробив дівчині пропозицію, але отримав відмову. Минуло сім років. Амалія вийшла заміж. Але чоловік, зробивши їй двох дітей, зник у невідомому напрямку. Родичів у дівчини, окрім дітей, не було. Утримувати дітей їй вдавалося важко.
Якби не сусідка, баба Таня, то й голодували б. А так вона іноді допомагала їм продуктами. Квартира Амалії, що залишилася від батьків, давно прийшла в запустіння, труби проіржавіли, дверний замок зламався, всі більш-менш придатні меблі були продані, щоб було на що придбати їжу. Якось баба Таня почула стукіт у двері сусідки. Вийшла на майданчик. Там стояв пристойно одягнений молодий чоловік. – Ви до кого? – До Амалії. – Її немає. Але діти вдома. Ви входите, двері відчинені, – сказала сусідка. – Дядечку, а ви поїсти принесли? – спитала дівчинка із зеленими очима. – Що? – Вона хоче їсти. А вдома нема нічого. І мами нема.
– Я зараз, – сказав Стас і швидким кроком вийшов із квартири. Незабаром повернувся із двома величезними пакетами. Повів дітей на кухню, наказав дітям мити руки, а сам почав викладати принесені продукти: ковбасу, хліб, кефір, печиво. Коли Амалія повернулася, вона побачила дітей, які уплітають принесену Стасом їжу. У дівчини засяяли очі, коли вона впізнала Стаса. – Ти завжди захищав мене, – усміхнулася вона чоловікові. – Я й зараз готовий захищати, – відповів Стас, і підійшовши до неї, обійняв. – Я більше тебе нікому не віддам. Через три дні, зануривши весь свій нехитрий скарб у джип Стаса, Амалія з дітьми поїхала у нове життя. З людиною, яка, незважаючи ні на що, продовжувала любити її і готова була захищати її та дітей від усіх негараздів.