У родині Іванченків було вісім чоловік: батько Сергій, мати Ольга та їхні шестеро дітей. Багато сусідів припускали, що життя в такій великій родині має бути вкрай неблагополучним. Адже годувати одразу шістьох дітей – це велике випробування. Однак насправді все було зовсім інакше… Сергій працював інженером, а Ольга вела домашнє господарство. Їхній будинок завжди був сповнений сміху, ігор та радості.
Батьки навчали дітей важливості сімейних цінностей та взаємодопомоги. “Діти, пам’ятайте, що в нашій сім’ї кожен важливий і кожен допомагає один одному,” – часто говорила Ольга, навчаючи крихітні ручки садити квіти в саду. Сергій додавав: “І не важливо, скільки у нас грошей. Важливо, скільки у нас кохання та розуміння.” Діти росли в атмосфері кохання та поваги. Старші допомагали молодшим із уроками, тоді як молодші із задоволенням допомагали по господарству. Вечорами всією сім’єю вони збиралися за столом, поділяючись подіями дня і сміючись з жартів. Якось сусідка, дивлячись на сімейне щастя Іванченків, запитала Ольгу: “Як вам вдається?
З такою кількістю дітей має бути дуже важко.” Ольга посміхнулася: “Насправді, коли в будинку панує любов і взаєморозуміння, всі труднощі здаються незначними. Ми разом справляємось з усім.” Діти Іванченків вчилися цінувати те, що мають, і підтримувати один одного в будь-яких ситуаціях. Їхній будинок був місцем, де завжди панували щастя та гармонія, і хоча іноді траплялися труднощі, родина Іванченко завжди знаходила спосіб їх подолати, зберігаючи теплоту та любов у своїх серцях.