Під час випадкової розмови молодих мам Саша несподівано зізналася, що ненавидить свою дитину, чим шокувала всіх. На запитання, чи вона не має на увазі чоловіка, Саша уточнила, що йдеться про сина, що викликало приголомшене мовчання. Вона висловила жаль, що народила, звинувативши в цьому тиск з боку чоловіка та батьків, незважаючи на своє небажання. Одна з мам, здивувавшись, зазначила, що її син уже достатньо дорослий, щоб грати самостійно, і запитала, чому Саша вважає його тягарем. Саша пояснила, що справа не в навантаженні, а в тому, що вона просто не любила його, незважаючи на його розум та старання. Вона сподівалася, що материнський інстинкт увімкнеться, але цього не сталося.
Саша згадала їх із чоловіком щасливе життя до появи сина. Вона поступилася наполяганням чоловіка та емоційним закликам батьків про онуків. Кончина батька та подальше погіршення здоров’я матері ще більше вплинули на рішення Саші. Боротьба Саші посилилася, коли її син народився недоношеним і вимагав постійного догляду. Вона мріяла про його смерть, чим жахала інших матерів , які, до речі, порадила їй звернутися за лікуванням. Зрештою Саша повернулася на роботу, залишивши матір доглядати сина. Коли мати захворіла, Саша зіткнулася з необхідністю доглядати обох.
Вона запропонувала чоловікові відвезти сина до його батьків. Чоловік, зрозумівши, що вона не любить ні його, ні сина, подав на розлучення та планував оформити опікунство, позбавивши дружину прав на сина. Саша, змирившись, чекала, що чоловік виховуватиме їхнього сина один. Вона визнавала свою нездатність до материнського кохання і сподівалася, що інші зможуть дати йому те, чого вона надати не взмозі. Коли вона йшла, тягнучи за собою сина, що плаче, інші матері шкодували його, погоджуючись, що з батьком йому буде краще. Наймолодша з жінок дивувалася, як такі матері взагалі існують.