Під час приготування борщу до Надії Петрівни зайшов її син Павло з незнайомкою Настею та заявив, що житиме у Наді, щоб отримати додатковий заробіток. Незважаючи на протести Надії Петрівни та пропозиції допомогти матеріально, Павло наполіг на своєму і швидко пішов. Настя, почуваючись незручно, запропонувала знайти інше місце, але Надя запросила її до будинку, вирішивши бути гостинною. Вони зблизилися за борщем, і Настя розповіла про своє студентське минуле та нелюбов до життя у гуртожитку. Надя, яка сиділа вдома через недавній серцевий напад, знайшла в Насті співрозмовницю.
Молода студентка почала брати Надю з собою на прогулянки, слухаючи її розповіді про те, як вона з любов’ю та самопожертвою ростила сина та онука. Згодом Настя стала невід’ємною частиною життя Наді. Павло відвідував її зрідка, але завжди був надто зайнятий, щоб заходити до квартири. Коли Надю госпіталізували через серцевий напад , Настя була її головною опорою, а Павло та його син з’являлися лише ненадовго. Через три роки, коли Настя закінчувала інститут, Надя розповіла про свої фінансові можливості на власний похорон.
Невдовзі після цього Надя мирно померла уві сні. Настя, розбита горем, організувала похорон, але Павло лише з’явився на цвинтарі, байдуже поставившись до смерті матері. Через кілька місяців Павло, обурений тим, що Надя залишила квартиру та заощадження Насті, погрожував судовим розглядом. Суд виніс рішення на користь Насті, визнавши заповіт Наді та подяку Насті. Настя повернулася до квартири, успадкувавши майно Наді і продовжуючи шанувати її пам’ять.