У свої молоді роки я припускала, що дочка піклуватиметься про мене на старості років, а син Олег піде з дому і житиме самостійно. Мій чоловік, добра і працьовита людина, побудував комфортабельний будинок і вів величезне господарство, завдяки чому ми ніколи не стикалися з бідністю. Після його відходу з життя я зосередила свої надії та мрії на дочці Оксані, часто забуваючи про Олега. Коли Олег виріс і привів до будинку наречену, я відреагувала неадекватно, наполягаючи, що вони не можуть жити зі мною.
Олег спокійно перебрався зі своєю супутницею життя до сусіднього села. А я тим часом радісно передчувала майбутнє Оксани, вкладаючи всі свої заощадження в її освіту, а потім і у весілля. Але Оксана вийшла заміж за заможну людину і переїхала до міста, залишивши мене одну у великому будинку. Згодом Оксана почала рідко виходити на зв’язок, і я зрозуміла, що на мене чекає самотність. Олег же, навпаки, відвідував мене щосуботи, допомагав по господарству, незважаючи на те, що мав свою сім’ю та обов’язки.
Родичі та сусіди часто відзначали, як вдало Олег одружився і як добре до нього ставиться родина дружини. Зрештою, настав момент прояснення моєї минулої поведінки. Я вирішила передати свій будинок Олегу, визнавши свою зневагу до нього багато років. Олег та його сім’я переїхали до мене, і ми почали жити разом як одна сім’я. Я знайшла радість і задоволення в цьому новому порядку, беручи активну участь у домашніх справах і насолоджуючись суспільством своїх онуків. Цей досвід змусив мене задуматися про те, як багато матерів, подібно до мене, покладали свої надії на дочок, а натомість знаходили турботу і підтримку у своїх синах і невістках.