Жінка похилого віку, Валентина Федорівна, продовжувала звинувачувати свою невістку в смерті сина Олега, відмовляючись пробачити її. Невістка, молода дівчина у чорній хустці, стояла біля могили Олега, намагаючись втішити свого 6-річного сина Миколу. Напружена сцена, що розгорнулася на цвинтарі, привернула увагу скорботних. Горе Валентини Федорівни було відчутним, коли вона опустилася навколішки біля могили свого сина: у її криках звучала глибока втрата. Невістка, Настя, щосили намагалася зберегти самовладання: її майбутнє було невизначеним і похмурим. Повернувшись додому, хлопчик Микола висловив бажання поїсти, але Настя була надто змучена, щоб відповісти.
Пролунав дзвінок у двері, і з’явилася подруга Насті, Світлана, яка була готова надати будь-яку підтримку. Вона взяла на себе приготування їжі для Миколи, тоді як Настя боролася зі своїм горем та втомою. Під час розмови подруг Світлана дізналася, що Микола все ще не може упокоритися зі смертю свого батька, вірячи, що він скоро повернеться. Настя також розповіла про свій критичний стан здоров’я, оскільки їй були потрібні процедури, які вони не могли собі дозволити. Спроба Олега заробити гроші призвела до його передчасної смерті, внаслідок чого Насті довелося звинувачувати себе в трагедії. Валентина Федорівна, не знаючи проблем зі здоров’ям Насті, продовжувала покладати на неї всю відповідальність.
Під час чергової сварки Настя зомліла, і Валентина Федорівна була змушена викликати швидку допомогу. Настю відвезли до лікарні, де вона померла, не приходячи до тями, залишивши Валентину в повному здивуванні та каятті. Світлана взяла на себе відповідальність за Миколу, а Валентина попросила дозволити їй інколи відвідувати онука. Згодом ставлення старенької пом’якшилося, і вона зблизилася з Миколою, продемонструвавши зміну і знову набуту любов до свого онука. Світлана була здивована життєстійкості та всепрощаючою натурою дітей в особі Миколи. Дорослі могли б повчитися в них багато чому.