Я закохалася у свого майбутнього чоловіка Івана через його великодушність і доброту щодо мене. Хоча він не був багатий, проте завжди дивував мене розкішними букетами квітів на кожному побаченні, пригощав мене в кафе і купував солодощі. Я розуміла, що була для нього важлива. Зрештою, ми одружилися, і наше спільне життя було чудовим. У нас незабаром народився син. Проте Іван мав погану звичку дарувати всім дорогі подарунки, які ми не могли собі дозволити, навіть для самих себе. Час був важкий, і ми жили на одну зарплату.
Спокійний характер Івана не змушував його гнатися за грошима, а його щедра натура означала, що він мав витрачати більше грошей на інших, ніж на себе. Наприклад, на річницю весілля своїх батьків він подарував їм кухонний комбайн вартістю 4 тисячі. За місяць подарував моїй мамі букет за тисячу. Своєму кращому другові він купив електронну цигарку за 2 тисячі, коли наш син спав у звичайному дерев’яному ліжечку, подарованому нам далекими родичами. Якось він подарував своїй сестрі сертифікат на 3 тисячі в салон краси.
Як би мені не хотілося висловити свою думку, я не могла цього зробити, тому що він був єдиною людиною в сім’ї, хто заробляв і забезпечував нас. Він мав право розпоряджатися грошима так, як вважав за потрібне. Хоча Іван отримував натомість дешеві подарунки, він все одно виглядав щасливим, але я знала, що він відчуває несправедливість. Майбутній ювілей найкращого друга Івана стане для нього ще однією можливістю купити дорогий подарунок – величезний сімейний намет на вісім осіб. Мені просто нестерпно думати про це.