Після прибирання пам’ятника та догляду за квітами Тетяна влаштувалася на лавці, занурившись у спогади про свою подругу дитинства Наталку, з якою вона нещодавно знову зустрілася. Наталка, колись близька подруга, переїхала до Німеччини багато років тому, але повернулася і їхні шляхи несподівано перетнулися в бібліотеці. Тетяна згадувала про їхні дитячі витівки, наприклад, про те, як вони розбили улюблену вазу її матері… Збираючись йти, Тетяна спіткнулася і впала. На допомогу до неї поспішив чоловік, який прибирав найближчу занедбану могилу.
Вона вступила з ним у коротку розмову, дізнавшись, що він доглядає могилу на чиєсь прохання. Розгорівшись цікавістю, Тетяна згодом вивчила ім’я на покинутому надгробку – Софія Бондаренко. Дізнавшись, що Софія – знаменита співачка, Тетяна відчула укол заздрості та співчуття, порівнюючи їхнє життя. Текли тижні, і Тетяна виявила, що регулярно доглядає могили своєї матері та Софії, рухаючись незрозумілим почуттям обов’язку і зв’язку. Якось уночі, у яскравому сні, її відвідала мати, передавши подяку Софії та таємничу обіцянку якогось подарунка.
Вдячність Софії, здавалося, виявлялася як послання надії, можливо, передчуття або символічний жест, що свідчить про непередбачені можливості життя, теплоту невидимих зв’язків і подяки. Взаємопов’язані шляхи Тетяни, її матері та Софії, здавалося, переплелися на полотні пам’яті, турботи та таємничих обіцянок із потойбічного світу. А Тетяні, яка єдина була ще на цьому світі, залишалося лише чекати…