Зимового суботнього вечора Юлія була поглинута цікавим романом, лежачи на дивані, в той час як її мати розмовляла телефоном. Атмосфера була теплою і привабливою. І раптом мати Юлії увійшла до кімнати із загадковим виразом обличчя та запитала, чи готова Юлія зустрітися з потенційним нареченим? Здивована Юлія дізналася, що колега її матері, Марія Степанівна, поділилася фотографією Юлії зі своїм племінником, який виявив до неї інтерес. Незважаючи на початкові коливання та побоювання з приводу незнайомого, Юлія зрештою погодилася зустрітися з ним, не бажаючи розчаровувати свою матір.
Наступного дня сувора погода змусила Юлію відмовитися від свого стильного вбрання на користь чогось теплішого. Вона рано дісталася центральної площі, де її зустріла Марія Степанівна, пояснивши, що племінник може спізнитися через погану погоду. У міру того, як йшов час і холод посилювався, ентузіазм Юлії згасав. Чоловік не з’являвся, і Юлія вирішила піти. Повернувшись додому, вона висловила своє розчарування матері, що призвело до напружених стосунків між ними. Минули місяці, і цей інцидент стерся з її пам’яті.
Влітку Юлія вирушила у робочу поїздку, щоб взяти інтерв’ю у агронома. Чоловік, який допомагав їй, видався дивно знайомим. Під час бесіди він розповів, що є тим самим племінником, Володимиром, який пропустив їхню зимову зустріч через непередбачені обставини на дорозі. Вони провели день разом, спілкуючись і розповідаючи історії зі свого життя. За кілька місяців Володимир зробив Юлії пропозицію. Після деяких роздумів про те, де жити, Юлія вирішила переїхати до нього до його рідного села. Іноді наша доля відіграє важливу роль у здобутті справжнього щастя, і потрібно лише дочекатися.