Досі перед очима виринає той день, коли ми повернулися з пологового будинку з нашою донькою Катенькою. Я була щаслива розпочати новий етап нашого сімейного життя. Зізнатись, перша ніч була жахом: Катя всю ніч не спала, і ми з чоловіком Леонідом по черзі заспокоювали її. Вранці ми посварилися на порожньому місці, і Леонід пішов працювати. Повернувшись додому, він виявив, що я збираю валізу. – Ти куди? – спитав він, виглядаючи дуже здивованим. – Ми йдемо від тебе, – відповіла я, намагаючись стримати емоції. – І куди ти підеш із маленькою дитиною? Що це за новини. У цей момент із сусідньої кімнати вийшла моя мама і сказала: – Марина переїжджає до мене, бо ти їй зовсім не допомагаєш із дитиною. Чоловік розгубився і сказав: – А… тепер усе зрозуміло. Марино, подумай про дитину і не роби поспішних висновків. Сьогодні вранці ми обидва були на взводі. – Зі мною їй буде краще, ніж із тобою. Ти не готовий бути батьком.
У мене, як-не-як, є досвід, тому я подбаю про малюка, – твердо відповіла моя мама. Леонід повернувся до мене і сказав: – Поясни мені, що сталося. Чому ти так вирішила? – Ми розлучаємося. Не шукай мене і навіть не думай відмовити мене від мого рішення, – різко відповіла я. Через 5 хвилин ми з мамою вийшли із квартири. Леонід залишився стояти посеред кімнати. Увечері він написав мені, що його начальник дозволив йому працювати віддалено, щоб він міг допомогти мені з моєю дитиною. Але тоді я думала, що він просто намагається затягнути мене в ту саму яму. До народження Каті ми з чоловіком рідко сварилися. Ми любили одне одного і завжди намагалися у всьому домовлятися. Льоня був добрим чоловіком, ніколи не соромився домашніх справ і завжди допомагав мені по господарству.
Мама була проти наших стосунків, бо в неї самої не склалося особисте життя. Просто вона мала складний характер: вона могла знайти проблему там, де її не було. Стало очевидним, що вона хотіла, щоб я повторила її долю, тому постійно налаштовувала мене проти Леоніда. Коли ми були в будинку моєї мами, у Катеньки різко піднялася температура, і нам навіть довелося викликати швидку допомогу. Мама, як і очікувалося, звинувачувала у всьому мого чоловіка. Дізнавшись, що ми у лікарні, Леонід одразу ж приїхав до нас. Я відвела його убік, вибачилася за поведінку мами і все розповіла йому. Мама досі хотіла, щоб я повторила її долю, але я не збиралася піддаватися. Леонід був добрим чоловіком, і я знала, що хочу бути з ним, адже він мав усі шанси стати ідеальним батьком. З лікарні ми поїхали до нас додому, і я більше ніколи не прислухалася до маминих порад.