Рік тому моя 60-річна мама, ставши вдовою, несподівано вирішила переїхати до Канади. Вона мала простору трикімнатну квартиру, а мій чоловік, 12-річний син, 8-річна дочка і я жили в орендованому житлі і весь час сподівались, що у нас буде свій будинок. Коли не стало мого батька, я думала, що мати запропонує нам свою квартиру, але вона це зробила не відразу і не так, як очікувалися.
Натомість вона повідомила, що збирається поїхати до своєї сестри до Канади, яка обіцяла знайти їй роботу, щоб вона могла допомогти нам купити квартиру. Перед від’їздом мама залишила нам свою квартиру, сказавши, що житиме в Канаді кілька років. На диво, мама влаштувалася на роботу ліпити пельмені і невдовзі почала скаржитися на тяжку працю та зарплату.
Тим часом тітка запевняла мене, що робота того варта і що мамі просто важко. Не минуло й року, як мама повернулася, нічого не накопичивши. Вона хотіла повернути свою квартиру, бажаючи відпочити. Ми опинилися у скрутному становищі, відмовившись від орендованого житла. Може, це і негарно з мого боку таке говорити, але я вважаю, що вона могла б продовжувати жити в Канаді, щоб допомогти нам. Мамин егоцентризм загострив наші відносини з нею, і тепер мені важко залишатися з нею поруч. Поняття не маю, як далі розвиватимуться наші стосунки…