Мої стосунки зі свекрухою, Клавдією Сергіївною, були далекі від ідеалу, і останнім часом це викликало напруженість між мною та чоловіком. Вона була незадоволена тим, що за два роки нашого шлюбу у нас все ще не було дітей, і підозрювала, що я була причиною. З моїм здоров’ям та бажанням мати дітей було все гаразд, але ми жили у тісній квартирі та відкладали гроші на іпотеку. Клавдія, з іншого боку, мала три квартири. Вона придбала їх після того, як пішли на той світ літні родичі, зробила ремонт і здала їх в оренду.
Одну квартиру вона зарезервувала для своєї молодшої дочки, моєї золовки, яка навчається в інституті. Це було організовано на той випадок, якщо вона вийде заміж і пізніше розлучиться, і їй не доведеться ділити квартиру. Одного разу Клавдія несподівано відвідала нас із тортом, вином та загадковою усмішкою. Вона запропонувала нам переїхати до її великої однокімнатної квартири, яку винаймали студенти, після того, як у нас народиться дитина. Коли я запитала, чи буде квартира зареєстрована на наші імена, вона сказала, що майно залишиться на її ім’я, а ми зможемо жити там, допоки не купимо власне житло.
Це дратувало мене, бо її дочка мала квартиру, і нам запропонували лише тимчасове рішення. Я висловив своє розчарування, і Клавдія пішла, назвавши мене невдячною хамкою. Ми з чоловіком довго сперечалися із цього приводу. Я відчувала, що має бути якась справедливість щодо її дітей. Одна дитина отримала двокімнатну квартиру, тоді як іншій запропонували тимчасове рішення, навіть якщо воно було безкоштовним. Крім того, я не цінувала тиск, який чинився на мене з метою завести дитину, тому що моїй свекрусі було ніяково перед її сусідами.