Коли я оголосила про свою вагітність, мої стосунки з матір’ю стали напруженими з огляду на минуле нашої родини. Моя молодша сестра завагітніла у 21 рік. Через розлучення з батьком дитини сестра хотіла позбавитися дитини, але мама наполягала на тому, щоб сестра залишила її, аргументуючи це моральними міркуваннями. Мама запевняла її у підтримці, романтизуючи материнство. На наш подив, у сестри народилися двійнята. Післяпологові ускладнення призвели до повільного відновлення.
На той час я вже жила з майбутнім чоловіком, але допомагала мамі та сестрі матеріально. Ситуація сестри погіршилася, коли після закінчення університету вона втекла до столиці, залишивши синів, заявивши, що вони їй ніколи не були потрібні. Мама була вражена, а я – ні, я знала непередбачуваний характер сестри. Мама взяла на себе всю відповідальність, поєднуючи роботу з доглядом за дітьми, поки її мама, моя бабуся, доглядала правнуків. Тим часом я вийшла заміж, і ми з чоловіком взялися за облаштування нашого будинку і насолоджувалися спільним життям. У 28 років, після деяких проблем із фертильністю, я завагітніла.
Схвильована цією новиною, я пішла повідомити новину мамі, чекаючи радісної реакції, але натомість її обличчя затьмарилося, і вона запропонувала мені подумати про те, щоб позбавитися дитини, побоюючись, що на неї ляже ще й відповідальність за третього онука. Розбита її егоїстичною реакцією, я пішла у сльозах. Наступного дня мама зателефонувала і знову натякнула, що зараз, можливо, не найкращий час для народження дитини. Мій чоловік забрав у мене телефон і поговорив з мамою. З того часу вона перестала виходити на зв’язок. Схоже, моя дитина знатиме лише одну бабусю – з боку батька.