Спірідонов залишив свою доньку Соню, 6 років, стежити за багажем, а сам підійшов до стійки інформації. На цю поїздку він погодився неохоче, на вимогу дружини. Поки Соня чекала, вона захопилася спостереженням за двома хлопчиками, які малюють у своїх альбомах неподалік. Відволікшись на їхню творчість, вона не помітила, як одну з їхніх сумок вкрали. У паніці дівчинка вирішила сховатися. Коли Спірідонов повернувся, виявив лише їхню валізу. Соні не було. Хлопчики вказали, що вона побігла у бік вулиці.
У відчайдушному поспіху, коли вже наближався час вильоту, Спірідонов шукав дочку всюди, все більш знервовано. Його вже мало хвилювала подорож, він був зосереджений лише на пошуках дочки. Літак відлетів-таки без них, залишивши Спірідонова у розпачі. Коли він уже зі сльозами на очах бігав повсюди зі своєю валізою, він побачив неподалік Соню, що лежала на лавці, сховавшись від гніву батька.
Дівчинка заснула від страху перед злістю батька. Знайшовши її, Спірідонов обійняв її так міцно, що дитині стало майже боляче. – Тату, сумку вкрали, я винна! – схлипувала Соня. – Дурна моя дівчинка, – відповів він з полегшенням у голосі, – ти моє все, а валіза нічого не варта, заспокойся!