Через кілька днів після свого візиту мама відкликала мене убік і почала розпитувати про моє майбутнє з Павлом. У 35 років я нарешті зважилася вийти заміж. Я ніколи не була привабливою, за мною ніколи не бігали хлопці і не билися за мене у шкільні роки. Єдиною моєю гордістю була столична квартира. Моє романтичне минуле – це низка неповноцінних відносин. І ось, коли я вже змирилася зі своєю самотньою долею, на сцену мого особистого життя вийшов Павло. Незважаючи на те, що всі жінки з захопленням дивилися на нього, він чомусь обрав мене. Він обсипав мене ласкою, чого я ніколи не відчувала, і це дало свої плоди. За місяць ми з’їхалися.
Павло мріяв про велику родину, і, враховуючи, що у нього не було близьких родичів, і він був єдиною дитиною, це бажання було цілком зрозумілим. Коли Паша зробив мені пропозицію, моя мама поставилася до цього скептично . Після триденного візиту вона висловила серйозні сумніви щодо Павла. Мама сумнівалася в його намірах, вказуючи на те, що він ніколи не вносив матеріального внеску, і що заради нього я йду на надто великі жертви, адже я навіть подумувала піти з роботи, оскільки Павло вважав, що місце жінки – вдома. Хоча Павло і вимагав, щоб я пішла з роботи, я заробляла значно більше за нього, Павло витрачав свої невеликі доходи на себе, а мої гроші стали нашими загальними.
Мама поставила мені ультиматум: якщо за три тижні Павло не піде з мого життя, вона змусить нас обох з’їхати з моєї квартири. Я була у жаху, не розуміючи, чому мама не рада за мене і моє щастя; фінанси – це така дрібниця, а всякі непорозуміння – звичайна річ у сімейному житті. Нарешті я почуваюся повноцінною та коханою жінкою. Цікаво, чи взагалі хтось ще з матерів так відреагував би на майбутнє заміжжя своєї дочки? Може, мама вважає мене «гидким каченям», не гідним кохання та уваги?!