Мене засмучує, що моя мама не виявляє жодного інтересу до допомоги у вихованні онуків, стверджуючи, що я маю бути самостійною. Вона не лише уникає фізичної допомоги, а й не надає жодної моральної підтримки. Коли я дзвоню мамі, вона завжди “зайнята”, а коли відповідає, швидко обриває розмову. Як не дивно, моя матуся зайнята побаченнями; вона вирішила зосередитись на особистому житті. Я хочу, щоб вона була щасливою, але моїм дітям не вистачає спілкування з бабусею! Якось у нас відбулася спекотна суперечка з цього приводу .
Я сказала мамі, що вона повинна хоча б поєднувати побачення зі спілкуванням із онуками. Вона відповіла, що вона все життя жонглювала материнством і роботою, а тепер настав її час пожити для себе. Я розумію її потребу в особистому щасті, але невже вона може знайти золоту середину?! Я боюся, що онуки її згодом забудуть.
Я не вимагаю, щоб мама постійно дбала про моїх дітей, просто вона має бути справжньою бабусею для них. Схоже, що для моєї матусі побачення стали важливішими за сім’ю. Я вважаю її вибір егоїстичним. Невже родина не важливіша за швидкоплинні стосунки? Чи я маю поважати її право зосередитися на своєму особистому житті?! Що Ви думаєте, я перебільшую?