Ліда закрила книгу, зрозумівши, що читала неуважно. Як завжди, вона брала книгу перед сном, але часто прочитувала лише три сторінки, перш ніж провалювалася в сон. Коли вона завела будильник і потяглася, щоб вимкнути лампу, несподівано задзвонив телефон. Дзвінок був не від її матері, як вона спочатку подумала, а від чоловіка з лікарні, який туманно поінформував її про ситуацію з матір’ю, перш ніж різко повісити слухавку. Ліда гарячково підготувалася до поїздки, переконавшись, що взяла із собою зарядний пристрій для телефону. Вона впіймала таксі і попрямувала на залізничний вокзал. Вона пошкодувала, що в неї немає машини, пообіцявши собі, що придбає її в найближчому майбутньому.
У потязі її думки повернулися до юності, особливо до Сергія, її минулого кохання. Про Сергія говорили в їхньому місті – працьовитий молодик, який возив Ліду містом і ставився до неї з повагою. Однак після того, як вона поїхала до інституту, а він залишився працювати в автомайстерні свого батька, їхні контакти припинилися. Незабаром їй повідомили, що він пішов із життя. Повертаючись у минуле під час поїздки, вона продовжувала згадувати, особливо про те, як її мати наполягала, щоб вона розлучилася зі своїм минулим.
Діставшись свого рідного міста, вона знайшла таємничий телефонний номер, записаний у книжці у своєї матері. У лікарні її мати, що виглядала тендітною, зізналася в ошелешуючій правді. Сергій живий. Він весь цей час був у Німеччині та приїхав шукати Ліду місяць тому. Її мати, думаючи, що так буде краще для Ліди, збрехала про те, що вона заміжня, щоб відлякати його. Приголомшена, Ліда набрала номер, і Сергій зняв слухавку. Їх возз’єднання було емоційним, із зізнаннями у вічному коханні та пропозицією руки і серця, що поклало край 8 рокам хворобливої розлуки.