Рита прибиралася у квартирі: мила підлогу, вікна, розморожувала холодильник. Поки вона працювала, увійшов її чоловік Микола. – Чому так рано? – спитала Рита. – Я від тебе йду. Я люблю іншу, – пролунала відповідь Миколи, начебто він до цього питання готувався. Рита була вражена. Микола зібрав свої речі на очах дружини, і пішов без зайвих слів, а Рита, отже, залишилася одна. Після п’ятнадцяти років спільного життя Рита п’ять років жила на самоті, переслідувана зрадою Миколи.
Щоб якось зайняти свій час, вона займалася благодійністю, відвідувала дитячі будинки, читала дітям казки, а коли була можливість, купувала дітям подарунки. Якось на Різдво у дитячому будинку до Рити підійшла дівчинка на ім’я Олеся. – У тебе скоро з’явиться кохана людина, – мило передбачила Олеся. Рита була спантеличена, але в очах дитини читалася сліпа віра в сказане, і Рита не мала права їй суперечити. Одного вітряного дня Рита пішла в парк на прогулянку, де випадково зустріла Віктора — доброго незнайомця, що гуляє зі своїм собакою. Їхні зустрічі в парку непомітно для них стали частішими, а відносини – глибшими.
Віктор, теж одного разу розлучений, поступово завойовував довіру Рити, знаючи чудово, як це буває складно. Одного разу, коли Рита вже й Віктора повела з собою до дитячого будинку, дівчинка Олеся підійшла до Віктора і запропонувала йому зробити пропозицію Риті, сказавши, що вона найдобріша тітка, яку вона бачила. Того ж вечора Віктор зробив пропозицію Риті, а потім запропонував їй також удочерити Олесю. Втішена таким рішенням свого нареченого, Рита відразу ж погодилася. Вони одружилися, удочерили Олесю, і їхня хата наповнилася любов’ю, сміхом та сімейним теплом, яких раніше Рита не знала.