Виливати тут свій душевний біль може здатися безцільним заняттям, але на цьому болісному етапі мого життя виклад свого болю може принести мені деяке полегшення. Швидкі зміни у житті можуть бути дуже жорстокими, нещадними. Ще вчора моє існування було сповнене щастя, а сьогодні воно затьмарене темним відчаєм. Мене покинув чоловік, з яким я прожила 18 років, заради іншої жінки. Одна справа – чути про такі випадки, але зовсім інша – коли це відбувається з тобою. Ми одружилися відразу після інституту і прожили, як мені здавалося, щасливі роки разом. Моя любов до нього була непохитна, нас не зупинила навіть наша нездатність зачати дитину.
Варто зазначити, що проблема була в ньому… Ми вирішили жити один для одного, надаючи підтримку та турботу. А місяць тому він зізнався в коханні до іншої жінки, зруйнувавши нашу казку. Наступна сварка показала, що він ніколи не любив мене, бачачи в мені лише зручність та тимчасовий комфорт. Його різкі слова здалися мені найсильнішою зрадою в моєму житті. Наступного дня він пішов із полегшенням і без краплі жалю. Моя гордість не дозволила мені благати його залишитися, хоча я дуже цього хотіла. Згодом я дізналася, що він переїхав до колеги. Я приховую правду про наш розрив перед друзями та подругами, граючи роль задоволеної жінки, але моє горе невблаганне, і воно з’їдає мене зсередини.
Нещодавно я побачила їх разом, помітивши на обличчі колишнього чоловіка натяк на нещастя. Наші шляхи перетнулися, і я поспішила піти звідти, не знаючи, як поводитися. Формально ми все ще одружені, але він уже подав на розлучення, і мені важко зрозуміти, як реагувати на своє нове життя. Гірка правда полягає в тому, що я, як і раніше, люблю його і потай чекаю його повернення. Я готова пробачити його, якщо він відповість взаємністю, але відсутність жалю з його боку пригнічує. Чи варто мені боротися за людину, яка, як мені здається, байдужа до моїх страждань?