Я стала сиротою з дванадцяти років. Мій батько був просто картинкою у мене в голові, і моя мати постійно розповідала гидоту про нього. Її не можна було звинувачувати; тато покинув її під час вагітності. Не маючи іншої сім’ї, я опинилася в міському притулку, змирившись з тим, що, будучи вже майже підлітком, я була нікому не потрібна серед немовлят, яких активно усиновлювали. У вісімнадцять років я успадкувала трикімнатну квартиру моєї матері і вступила до університету на стипендію.
Мені не було до кого звернутися, і я знайшла мотивацію в своїй самоті, щоб досягти успіху. Я старанно навчалася, відвідувала курси перукарів та манікюрників і невдовзі знайшла постійну роботу. Життя стало яскравішим, коли я зустріла свого майбутнього чоловіка в університеті . Як староста, я вже давно хотіла зустрітися з ним, що переконало мене в старій приказці про те, що протилежності притягуються. Ми почали зустрічатися після того, як він за чашкою кави подякував мені за допомогу в навчанні, і побралися ми ще до випуску. Мати мого чоловіка припускала, що мною легко маніпулювати, вважаючи моє минуле. Вона була приголомшена моїм твердим опором її трюкам.
Її неправильне уявлення про здатність осиротілих дітей захищати себе призвело до того, що вона не злюбила мене і виступила проти нашого весілля, але чоловік дав усім зрозуміти, що останнє слово за ним. Після весілля ми жили на орендованій квартирі, поки ремонтували мою. Свекруха запропонувала здати в оренду свою маленьку однокімнатну квартиру та переїхати до мене – жити з нами. Я відмовилася, відстоюючи свої права. Це викликало суперечку і зробило мене її ворогом номер 1, але це мене не збентежило. Найголовніше – чоловік любить мене, і я нікому не дозволю використовувати мене в своїх цілях.