Олена закінчила палку телефонну розмову з колишнім чоловіком Іваном, вимагаючи від нього забрати свої речі, які через місяць після розлучення все ще були розкидані її квартирою. Цей інцидент змусив її знову звернутися до наслідків їхнього розставання – до своєї самотності. Вона дивилася у вікно, і в голові її панувало сум’яття. Побачення не було – як вона й говорила Іванові. Думки повернулися до Максима, який виявляв до неї інтерес одразу після її розлучення.
Незважаючи на його постійні натяки на зустріч, вона знаходила його забавним, але несумісним з нею через його поганий смак в одязі і те, що він був одружений і мав чотирьох дочок. Олена готувала сніданок на двох, незважаючи на відсутність Івана, але зрештою викинула їжу. Вона відчула себе вільною від безладдя та постійних вимог колишнього чоловіка. Однак при думці про те, що у них не було дітей, її захлеснула туга. Страх народити слабку дитину, таку ж, як її брат Ігор, стримував її. Ігор вимагав постійного догляду та особливого розпорядку дня, що завжди вимотувало батьків. Вона згадувала розбіжності з матір’ю з приводу відправки Ігоря до спеціальної школи, які призвели до розриву між ними. Бажання мати дитину несподівано напало на Олену.
Незважаючи на свою самотність, вона відчула бажання дбати про когось. У пам’яті випливла причина розлучення – підозра в невірності Івана. Вона згадала, як застала його з жінкою на ім’я Світлана і одразу заявила про розлучення. Нахлинула жаль, згадалися закиди матері після розлучення і те, як вона сумувала за Іваном. Після чергової телефонної розмови того ж вечора, коли вона згадала про неіснуюче побачення і запропонувала завести дитину, Іван увірвався до неї в квартиру, радіючи! Вони помирилися, і через дев’ять місяців у їхньому житті з’явився здоровий хлопчик Сашко.