Протягом усього робочого дня думки Миколи були пов’язані з його дружиною Іриною. Напередодні ввечері вона приготувала вечерю та почала прибирати квартиру. Це, здавалося б, звичайне заняття торкнулося серця Миколи, хоча він не наважувався висловити свою радість. Атмосфера в будинку вже давно була важка. Їхня дочка, Поліна, була сенсом їхнього життя. Але сталася трагедія, коли Поліна, зайнята приготуванням до весілля, померла внаслідок нещасного випадку. Їхній будинок, колись наповнений тріумфуванням, поринув у смуток.
Минули роки, Ірина просто існувала, а не жила. Але щось змінилося того вечора, коли Микола прийшов додому і побачив накритий стіл. Ірина приготувала улюблений суп Поліни. Коли вони сиділи в тиші, Ірина розповіла, що їй снилася Поліна, схожа на дитину і махає рукою через залізну огорожу з двома статуями гномів поряд із нею. Сон повторювався, і він переслідував Ірину. Відчуваючи суміш горя та інтриги, Микола запропонував дружині прогулятися парком. Через тиждень Ірина з хвилюванням штовхала чоловіка до воріт однієї установи, де, як і в її сні, на дитячому майданчику стояв залізний паркан із двома статуями гномів.
До них підійшла маленька дівчинка з блакитними бантиками і спитала з проблиском надії: – Ви мої тато та мама? Ви прийшли по мене? Сльози навернулися на їхні очі, коли вони зрозуміли, що це дитячий будинок. Вони відчули непереборний зв’язок із цією дитиною на ім’я Олена. Маленька дівчинка, що втратила своїх батьків, торкнулася їх скорботних сердець. Налаштувавшись рішуче, Ірина та Микола зібрали всі документи для удочеріння. Олена, їх знову набутий скарб, вдихнула нове життя в їхній будинок. Ще один сон відвідав Ірину, коли Поліна з люблячою посмішкою помахала їм на прощання. Батьки покійної дівчини відчули, що це було її благословення, оскільки вони знову набули мети та радості у своєму житті. Їхня історія говорить про непохитну силу людського духу. Навіть у найпохмуріші моменти життя може відкрити шляхи, що ведуть до знову придбаного щастя та любові.